Куди котиться цей світ? Щойно дядько на мерседесі заїхав на пішохідний і перекрив мені прохід. Я почав махати на нього руками… І знаєте, що?…, – Всеволод Поліщук

Блоги Социальные сети

Всеволод Поліщук

Куди котиться цей світ?

Щойно дядько на мерседесі заїхав на пішохідний і перекрив мені прохід. Я взлився, почав махати на нього руками і всяке таке. І знаєте, що? Він здав назад, висунувся з вікна і сказав “Вибачте!”

Учора в “Живому” я сів на бильце стільця і зламав його. І знаєте що сказала мені бариста, коли я їй повідомив, щоб відшкодувати? “Вибачте за наші меблі”.

А ще за годину до того колеги з Хмельницького, до яких ми звернулися за допомогою в проведенні дослідження в їхньому місті, вирішили зробити свою роботу безкоштовно. Бо вона на користь місту.

А кілька днів тому, коли ми поверталися з Угорщини, виявилося, що ми профукали один день у візі сина. А паспорт у нього не біометричний. Тобто він був у Шенгені на один день довше, ніж можна. Знаєте, що зробив угорський митник? Сказав, щоб ми більше так не робили, виготовили паспорт. Помахав пальцем. Поставив печатку. Побажав гарної дороги додому.

До речі, на виїзді туди ми стояли на вокзалі у Чопі в несподвано великій черзі, як на 4 годину ранку. Виявилося, мігрують роми. Виглядало на те, що ми не зможемо купити квитки, потрапити на нічний переїзд через кордон, не потрапимо на потяг через Угорщину і будемо чекати ще три години на незатишному чопському вокзалі. І знаєте, що? Працівниця вокзалу відкрила для нас окремий вихід, бо ми з дитиною.

І потім цілий тамбур угорців ламаною російською мовою переживав за те, щоб ми встигли на наступний потяг, пояснював, де стати, аби нам першими перевірили паспорти, пропускав до прикордонників і показував, куди бігти до потяга.

Я міг би ще довго перераховувати лише за два останні тижні, і про добре, і про погане… Тільки ліньки стільки по кнопках стукати.

“Куди котиться цей світ?”, – ледве не щодня питає мене ФБ через пости френдів… Я думаю, світ котиться туди, куди котимо його ми з вами…

Загрузка...
Загрузка...